Листування відігравало важливу роль у житті перших українських поселенців у Канаді. Нові іммігранти з Галичини та Буковини (Фото 62, 63) {131}{132} не мали великого особистого досвіду з листуванням. В Канаді ж листи зі Старого краю заміняли звичайне повсякденне спілкування з родичами та коханими.

В народних піснях, що їх складали українські піонери, часто звучить тема листування. Подібно до птахів, листи летять через океан, шукають своїх адресатів і поєднують членів родини, які мешкають далеко одне від одного. Саме отримання листа стає дуже важливою подією – воно слугує підтвердженням того, що в людини є «справжня родина»:

Ой мамуньцю ви рідненькі,
Голубко сивенькі,
Напишіть мені листочок,
Чи ви здоровенькі.
Ходєт діти, виглядают,
За листом питают;
Тай до мене примовляють,
Що роду не мають.

Аби листи не губилися, а отже щоб тривав зв’язок між родинами, в піснях містяться практичні та детальні інструкції щодо того, як надсилати листа:

Не жалуйте мамо цента
Паперу купити,
Я си можу за листочок
В Канаді заплатити.
Бо як листок не плачений,
То ходит, блукає, –
А як листок заплачений,
То за мнов шукає.

Тут у пісні йдеться про «недостатню платню» за лист. Вимагалося, щоб «країна, з якої надсилають листа, штампувала літеру ‘T’ на означення того, що «треба сплатити податок» за лист і за поштовий збір (одиничний)...  Валютний офіс країни, до котрої надсилають такого листа, має стягнути подвійний податок за такого листа». Однак це правило надавало можливість (щоправда, не надто надійну) надіслати листа зі Старого краю без сплати за пересилку, натомість за неї сплачував інший, заможніший, член родини.