Наприкінці XIX та на початку XX століття фотографії трансформували те, як виникала ідентичність і як зберігалися спогади. Родинні фотографії стали візуальним засобом, за допомогою якого розповідали історії та створювали автобіографічні наративи. Фотографія як культурна практика сучасного суспільства впливала на те, як молоді пари та родини зображували себе. Завдяки технологічному поступові в XX столітті фотографії стали доступними та популярними, а це дозволило комерційним і аматорським фотокарткам перетворитися на частину повсякденного життя. Фотостудії існували навіть по маленьких містечках і пропонували «кабінетні» портрети та «портрети-візитки», весільні та похоронні фотографії, відтворюючи всі життєві події місцевих громад. Професійні фотографи та навіть аматори з фотокамерами «Кодак» робили знімки, котрі оповідали про історії кохання, щастя чи горя. Підручники й інструкції з фотографування рекламувалися в газетах – треба було лише замовити таку книжку, і її доставляли на поштове відділення замовника.

Фотографи зазвичай радили клієнтам, як тримати руки чи квіти, куди дивитися і який вираз обличчя мати. Бачимо молоді українсько-канадські пари, які позують у фотостудії, мебльованій і декорованій так, аби витворити іншу реальність: плюшеве крісло, стіл зі складеними на ньому книжками, на тлі – бутафорський дизайн чи навіть чучело кози. Фотостудії пропонували клієнтам різноманітні фонові зображення (на яких було намальовано ліс, озеро, водоспад, тропічний острів або античні руїни та печери), щоб створити ілюзію, магічним чином «перенести» пару до іншого місця. «Ці фотографії показують нам, чому люди зверталися до професійних фотостудій: студії не лише гарантували «якісний» продукт, котрий можна було купувати десятками копій, вже готових до відправки, – вони гарантували клієнтам ще й тимчасову втечу від реальності». Клієнти також могли обирати, з якими предметами та в якому одязі їм фотографуватися; могли навіть обирати декорації для власних фотографій, наприклад, могли стати біля щойно зведеної хати чи автомобіля, демонструючи тим самим, якого успіху вони досягли в Канаді. Фотографію також могли зробити надворі, просто розіславши килима на землі перед родиною чи повісивши позаду неї, щоб це виглядало, наче лаштунки фотостудії, а не просто вулиця чи двір.

Джулія Гірш так написала: Історики, які досліджують родинне життя, навчилися обережно читати щоденники, листи й автобіографії, бо, на відміну від демографічних даних, ці відомості про особистий досвід і почуття, попри всю свою безпосередність і чіткість, розфарбовані літературними та соціальними умовностями.