Листи та фотографії 1930-х років повертають до життя заочний роман між молодою красунею Анною Заболотною (Нусенька/Нусечка/Нуся) і працьовитим Василем (Васею) Курилівим. Вона мешкала в Україні, а він шукав щастя в Канаді. Їхнє листування тривало понад вісім років і зрештою обернулося міцним шлюбом, що тривав 65 років.

Почалося це все 1928 року, коли вісімнадцятирічний Василь поїхав з рідного села Поточища (біля Городенки в Україні) і сів на корабель «Імператриця Франції», що прямував до Канади. На той час Анна й Василь, хоч і були однолітками і мешкали неподалік, були знайомі лише побіжно. Анна з родиною мешкала в містечку, бо там були кращі можливості для освіти. Вона ходила до гімназії в Городенці, а згодом – до політехнічного університету у Львові, котрий на той час був польською територією. А Василь, навпаки, мав допомагати своїй родині поратися з господарством, тому закінчив лише три класи школи. Вони могли познайомитися в місті та бачитися під час якихось заходів у селі, проте різниця їхніх соціальних статусів унеможливлювала спільне коло друзів. На той час декому здавалося, що Василь не був для Анни парою.

Василь прагнув поліпшити своє життя. Він прибув до Нового світу, маючи при собі лише 5 доларів, кілька класів освіти та величезний оптимізм і жагу до життя. Спочатку він поїхав до провінції Саскачеван працювати найманим робітником на фермі. Втім, «земля обітована» незабаром припинила бути такою багатонадійною. Роки Великої депресії були складними для багатьох канадців, а особливо – для нових іммігрантів. Василь був одним з багатьох молодиків, які об’їздили залізницею всі прерії в пошуках роботи. В якийсь момент він вирішив повернутися на схід країни і працював певний час на лісопильнях водоносом за 5 центів на день поблизу Форт-Вільйяма (провінція Онтаріо). На щастя, Василя на початку 1930-х років найняла компанія «Інко» працювати шахтарем на шахті Крейтон у Садбері (провінція Онтаріо).

Тим часом Анна продовжувала навчання в гімназії в Городенці та брала активну участь у місцевому гуртку народної творчості та в швацькому гуртку в Поточищі. Швацькі гуртки було вперше засновано в 1920-х роках Союзом Українок. Жінки тісно співпрацювали з товариствами «Просвіта», «Рідна школа» та «Сільський господар», котрі було засновано заради поліпшення життя мешканців сіл.