Для перших українських іммігрантів рішення їхати до Канади майже завжди було азартною грою: одні вигравали, а іншим не щастило. Хоча багато родин осіли на щойно взятих гомстедах, були ще тисячі неодружених молодих чоловіків і навіть дівчат, які шукали праці по канадських землях і містах. Крім стресу через від’їзд і переселення, а також через важку фізичну роботу, їм ще доводилося мати справу з самотністю: вони були неодруженими на чужій землі. Незнання англійської мови та культурні відмінності змушували декого шукати собі дружин у Старому краю через шлюб за домовленістю. Серед іммігрантських громад у Новому світі така практика була досить поширеною і «наречені на замовлення» були частиною шлюбних декорацій.

Які ж проблеми були в особистому житті чоловіків і жінок іммігрантів? Як обставини їхнього життя впливали на романтичні почуття? Що можна дізнатися про стиль їхнього життя та цінності, вивчаючи особливості стилю їхніх залицянь і одружень? Дві взаємопереплетені історії родин українських іммігрантів – Лакости та Гаудунів – надають нам унікальну можливість поглянути на практику залицянь у Канаді. І Раїфта Лакоста, і Стефанія Гаудун одружилися через домовленість і жодна з них не жила на канадській фермі – обидві працювали в містах.

Історії Раїфти та Стефанії було записано під час інтерв’ю з Джоном Лакостою та Ніком Гаудуном; ці інтерв’ю зберігаються в Архіві українського фольклору Богдана Медвідського, що в Фольклорному Центрі ім. Кулів Альбертського університету. Ці інтерв’ю організував і записав Стефан (Стів) Гаудун, другий син Ніка, впродовж 1986–1995 років і подарував архіву в 2014 році. Дві родини споріднені: Раїфта, дружина Джона Лакости, доводиться сестрою Стефанії, дружині Ніка Гаудуна, отже тіткою Стефанові – саме так він її і називає під час інтерв’ю, частину якого наведено нижче.

Джон Лакоста народився в 1894 році в маленькому селі Вашківці, що на схилах Карпатських гір, у герцогстві Буковина Австро-Угорської імперії. В 1912 році, ще не досягши призивного віку, Джон поїхав з Буковини до Нового світу. Він зійшов з пароплаву в Монреалі, де працював по десять годин на день на лісопильнях, заробляючи за це лише долар. Після початку Першої світової війни Джона, як і багатьох його українських друзів, стали вважати неблагонадійним, і він втратив роботу. В 1920-х роках Канадська тихоокеанська залізниця завершила своє розширення на захід країни. Це спонукало робітників рушати на захід і тоді Джон подався до прерій, працював у Саскатуні й Едмонтоні, а згодом оселився в Ансонвіллі (провінція Онтаріо). В 1927 році Джон отримав канадське громадянство і придбав собі будинок.