Для мешканців канадських містечок поштове відділення відігравало вкрай важливу роль: По дрібних містечках і селах поштові відділення були справжніми символами прогресу, добробуту, стабільності та зрілості. Містечко чи село набували виразної ідентичності завдяки наявності поштового відділення. Одним з найяскравіших прикладів самостверджування був процес звернення до уряду в Оттаві з петицією, щоб відкрили поштове відділення. Коли члени громади надсилали таку петицію, від них вимагалося придумати для поштового відділення

Українські іммігранти, які оселялися в Канаді в 1890-х і 1900-х були переважно селянами і багато хто з них був неписемним або напівписемним. У себе вдома їм зазвичай не доводилося писати чи отримувати листів, бо їхні родичи мешкали поруч. Звичайно ж, українські селяни в Канаді знали про листи та листування, та переважно на це дивилися як на щось, чим займалися виключно освічені люди з панівної верстви населення

У 1914 році накладом Української книгарні в Вінніпезі вийшов двомовний – українською й англійською – посібник Як писати листи для ділового та приватного листування. Ця книжка зазнала багато перевидань, останнє з яких відбулося в 1951 році. Книжку цю уклав священик Максим Попович Березинський (1878–1948).

Під час Першої світової війни для багатьох українців Канади зв’язок зі Старим краєм урвався: міжнародні поштові послуги не працювали, в Європі змінювалися кордони й мінялися адреси. Перший лист, що прибув з України по війні, мав особливе значення: на зворотній адресі було написано «Україна» – Українська Народна Республіка. Український голос[21] передрукував статтю з газети Монреаль Дейлі Стар, надруковану 6 лютого 1919 року