{121}В 1911 році двадцятирічний Яків Майданик іммігрував до Канади зі Свидової (нині це село в Західній Україні). Вдень він працював іконописцем і в «Крамниці товарів Церкви Провидіння» в Вінніпезі (провінція Манітоба), а ввечері малював карикатури (Фото 54). Вигадані ним герої, «Вуйко Штіф Табачнюк»і «Наша Мері», сатирично висміювали ранні роки іммігрантського життя в Канаді. Впродовж 1914–1930 рр. вони регулярно з’являлися на сторінках Новин, Канадійського фермера й інших україномовних газет і альманахів, що мали поширення по всій території Канади. Треба відзначити три листа між Вуйком Штіфом (тобто дядьком Стівом), котрий знаходився в Канаді, та його дружиною Явдохою, котра все ще перебувала в Україні разом з їхніми дітьми, чекаючи від чоловіка звістки, що вже час їхати до нього в Канаду. Майданик написав ці три фіктивні листи, щоб змалювати гумористичну (хоча й реалістичну) картину того, як відбувалося листування між членами родини в перші роки імміграції, коли швидко мінялися звичаї та мова.

{123}Іммігранти їдуть геть із рідних країв через різні причини: економічні проблеми, політична ситуація, возз’єднання родини чи природні катаклізми. Загалом, якими б не були причини, іммігранти перебираються до іншої країни, аби покращити своє життя. Однак імміграція приносить новоприбулим як переваги, так і проблеми. Одним з головних бар’єрів на шляху плавної інтеграції є мова. Непорозуміння та плутанина – це типові складнощі, що їх доводилося долати новим канадцям. До того ж іноземний акцент і культурні дивацтва можуть спровокувати дискримінацію та расову нетерпимість, особливо під час пошуку роботи чи намагань прилаштуватися до місцевої громади. Для багатьох новоприбулих значно простіше вдавати з себе «типових канадців».

{125:small}Яків Майданик опинився саме в такий ситуації: йому довелося вивчити нову мову, знайти роботу й адаптуватися до нового культурного середовища в Канаді. Майданик спочатку працював робочим на Канадській тихоокеанській залізниці (КТЗ), прокладаючи залізничне полотно через Манітобу. Його головна фінансова мета полягала в тому, щоб швидко заробити грошей для втілення в життя своєї мрії – вивчати мистецтво в Парижі. Однак важка фізична праця не пасувала його природі та вмінням. Майданик був обдарованим митцем – він навчався в текстильно-орнаментальній школі в Кракові, а також був талановитим художником-карикатуристом й іконописцем. Він скоро почав шукати іншу роботу замість КТЗ. Тим не менше, досвід роботи на залізниці був цінним і дав йому персональний досвід і глибоке розуміння життя багатьох молодих чоловіків, які прибули до Канади під час ранньої доби імміграції.

{127:small}В 1912 році Майданик пішов навчатися до Руського училища в Брандоні (провінція Манітоба) (Фото 55). Мета училища полягала в тому, щоб навчити та підготувати молодих двомовних українських учителів до роботи в школах, що їх тоді будували по фермерських куточках Манітоби. Майданик закінчив рік навчання і тоді викладав довгий час у однокімнатній школі в Ґімлі (Манітоба). Потім, у 1920 році, він перебрався до Вінніпега, де працював у «Крамниці товарів Церкви Провидіння» на МакДермот авеню, де мав над крамницею помешкання і студію для малювання.

{128}Саме того року, коли він мешкав у Брандоні, Яків Майданик із групою своїх студентів почали «змагання з листування» і так з’явився Вуйко Штіф (Фото 56, 57). У вступі до своєї гумористичної збірки, Вуйко Ш. Табачнюк, Майданик пояснив, що початок листування між Вуйком Штіфом і його дружиною Явдохою завдячує одному справжньому листу з Галичини. Під час навчання в Руському училищі до його рук потрапив цікавий лист зі Старого краю. Увагу Якова привернув не стільки лист, скільки конверт. Цікавим він був тому, що був підписаний гібридною мовою – сумішшю німецької, української та польської: «Asobity sofort antwort до nadawca Штифан Табачнюк»^[1]. Того листа студенти по черзі оглянули і він видався їм дуже кумедним. Їхній викладач, Петро Карменський (у спогадах Майданика написано Карманський), пояснив, що листа, мабуть, написав чоловік, котрий не так давно скинув «кайзерську уніформу» і котрий, певно, тепер хоче приїхати до Канади.^[2] Іншими словами, листа, можливо, писав українець, який мешкав під австрійською владою (а на той час це була польська територія) – це пояснювало, чому конверта було підписано кількома мовами. Втім, як цей лист опинився в руках студентів Брандона; як він був пов’язаний із Майдаником і яким чином надихнув того на створення літературного героя Вуйка Штіфа?

Відповіді на ці питання можна відшукати в біографії Я. Майданика. Відомо, що на той час серед українських іммігрантів було багато неписемних^[3]. Отже, треба було шукати когось, хто вмів читати та писати відповіді на листи, отримані з України. Брандонські студенти часто бралися перекладати та писати листи за винагороду (наприклад, за миску супу) і Яків Майданик був одним із таких писарів. Згодом читання та писання листів наштовхнуло студентів на ідею писати власні «листи» в подібному лінгвістично-гібридному стилі, як той оригінальний лист до Табачнюка. Спочатку фіктивним листуванням між українськими іммігрантами та їхніми родинами в Україні займалася маленька група студентів. Вони змагалися між собою за те, хто напише найдотепнішого листа. Згодом Майданик вирішив надіслати вигадане листування разом із власними карикатурами до Новин – україномовної газети в Едмнонтоні (провінція Альберта).^[4]

{129:large}Газета не надрукувала отриманих від Майданика матеріалів, однак вони з’явилися в щорічному альманасі цієї газети, що називався Ілюстрований Калєндар «Новин», за 1915 рік, який мав більше поширення (Фото 58). Розділ гумору був присвячений темі імміграції, а на його початку було есе Стефана Фодчука «Асиміляція». Карикатури Якова Майданика на Вуйка було надруковано на сторінках 19–36 впереміж із гуморесками Майданика в формі листування Вуйка Штіфа з його родиною в Україні, а також із друзями в Канаді^[5]. В альманасі були також карикатури та гумористичні історії інших авторів. Пізніше ця оригінальна збірка листів Вуйка Штіфа ввійшла окремим розділом до книги Якова Майданика Калєндар Вуйка Штiфа Табачнюка на рік 1918^[6].

{261:small}На перший погляд, листування видається серйозним, однак Майданик майстерно вставляє гумор і сатиру, маніпулюючи кирилицею, щоб англізувати українські слова зі словника Вуйка Штіфа. Наприклад, Штіф говорить про «крейзі фулз» (crazy fools, божевільні дурні) та просить дружину, щоб вона «гаріоб» (hurry-up, поквапилася) з відповіддю. А з листа Явдохи до Штіфа дізнаємося, що він хотів адресувати листа до «Місіс Явдоха Табачнюк», але замість «місіс» написав «місяць», і Явдосі було дуже незручно, коли на це вказав священик.

{263:small}Якщо вчитуватися уважно, сатирична гра слів підкреслює інтертекстуальні значення та тісні зв’язки між українською й англійською мовами, що мали місце в мові ранніх іммігрантів тієї доби. Майданик використовує переклад, стилізацію та пародію в фіктивних листах і в діалогах намальованих карикатурних героїв, аби створити взаємозв’язок між двома взаємопереплетеними мовами. Наприклад, передбачається, що читач – двомовна людина і зрозуміє гумор, коли правила української граматики та закінчення слів прикладаються до англійських слів, як-от коли, кажучи Явдосі, що вони замовили пиво, Штіф пише «завордирували», додаючи український префікс і суфікс до англійського слова «order», щоб воно звучало по-українському.

Гумор і сатира вже давно стали популярним жанром в українській літературі. Листи Вуйка Штіфа підпадають під ці параметри. Яків Майданик хотів використати свої гумористичні малюнки та листи, щоб привернути увагу до того, що важливо вивчати англійську мову та поліпшувати свої звички, але при цьому лишатися відданими власній спадщині.

В листах особливо висміювалася мова іммігрантів, коли вони пристосовувалися до нового оточення. Іммігрувати до Канади на початку ХХ століття було не легше, ніж тепер. Новоприбулі часто хвилювалися, що через свій акцент і культурні звичаї вони надто виділятимуться, тож намагалися бути, як усі. Листи Штіфа, його поєднування мов передають те, наскільки він намагається пристосуватися до своєї нової, канадської, батьківщини. Він також намагається говорити про політику, збагнути систему голосування та політичних партій, а також виступає в ролі свата, знайшовши для своєї дочки «розумного Білла». Штіф навіть похваляється тим, що його «бас» (boss) каже йому «ґудмоник» (good morning) та «ґадей» (good day): він відчуває, що починає звикати до свого нового оточення. Втім, ми зрештою відчуваємо, що, можливо, Штіф намагається занадто швидко відкинути українську ідентичність. Здається, Майданик намагається сказати, що попри всі свої намагання, ти не можеш повністю приховати свою культурну спадщину, тож не будьте таким «крейзі фул (crazy fool)», як Вуйко Штіф Табачнюк (Фото 59-61)^[7].